Гуцульський Танець Аркан

     

      Аркан (Арґан, Оркан) є сакрально-ритуальним танком жителів карпатських гір - гуцулів. Танцюють його зімкнутим колом або півколом з топірцями в руках. Танець поширений в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях.            "Аркан" є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися широким паском, тобто ставав потенційним опришком. Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець "Аркан" виконали витязі, які зійшли з гір.

       Танець Аркан є одним з древніх символів горянського життя. Згідно з деякими версіями він містить в собі елементи язичницького ритуалу. Найімовірніше, тоді це відбувалося у верхах, на полонинах, зрозуміло — під відкритим небом — ближче до Сонця та Богів...   Горяни сходилися докупи — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину... Тоді наставав момент єднання цих енергій – чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак.

    Аркан — танець, де хлопці демонстрували свої силу, спритність, дисциплінованість. Остання виявляється в умінні точно виконувати в танці команди лідера.         
        На кінець останніх тактів ведучий вигукує: "Гей, до кола!" Всі хлопці замикають коло, кладуть руки один одному на плечі та приставляють ліву ногу до правої. Праву руку з топірцем кладуть зверху лівої руки сусіда на його плече.

     Аркан далеко не єдиний танець у язичників-горян, який виконувався в колі та мав ритуальне значення. ("Гуцульські танці "коло", "колесо", "кругляк", "кочело" теж виконуються в обрядовому варіанті, як рух по колу вправо і фактично імітують хід небесних світил (сонця)", — твердить етнограф Л.Сабан).
        Мистецтвознавець, хореограф Богдан Стасько пригадує, як на Львівщині спостерігав аркан у виконанні жіночого фольклорного колективу:
       "Дівчата теж танцювали аркан, правда полегшений, не такий швидкий і складний. Вони приходили на полонину, приносили хлопцям їсти. А якщо не заставали пастухів на місці, то розкладали ватру і танцювали коло неї… То був танець очікування", — пояснює хореограф.
        Коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала наче самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще... Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні, а колу розпастися, "заспокоїтись". Очевидно, лише самі танцюючі мимовільно відчували, коли наставала мить єднання з Богами. І навіть у сучасному цивілізованому сценічному варіанті Аркан вперто зберігає запалюючу силу, гуцульську чоловічу первісну, майже якусь звірину енергетику.