Кубізм. (Мистецтво, 9 клас)

Митці авангарду. Кубізм.

     За оцінками фахівців, у світі три найвідоміші художники: геній італійського Відродження Леонардо да Вінчі; великий нідерландський постімпресіоніст Вінсент Ван Гог і лідер модерністів іспанець Пабло Пікассо (1881-1973). Розгляньте їхні власні автопортрети.

       

     У тісній співпраці з французьким художником Жоржем Браком (1882-1963) П. Пікассо заснував новий авангардний напрям — кубізм, який відображав кардинальну зміну уявлень про простір у мистецтві. Назва напряму виникла після критичного зауваження з приводу робіт Ж . Брака, що він зводить «міста, будинки і фігури до геометричних схем і кубів», і ніби­то це — «кубічні примхи». Справді, художники в простих формах — конуса, циліндра, куба тощо — намагалися знайти просторові моделі речей і явищ, у яких прагнули передати складність і різноманіття світу. Вони звернули увагу на природу зорових ілюзій, художніх уявлень. Відмова від фігуративного живопису означала радикальну революцію в мистецтві.

П.Пікассо.

        

     У своєму розвитку кубізм пережив три періоди: сезаннівський, аналітичний і синтетичний. На початковому етапі тривали експерименти з виділення геометричних форм із предметів і фігур, розпочаті П. Сезанном (звідси й походить назва періоду). Під впливом його живопису, а також африканської скульптури, створено знаменитих «Авіньйонських дівчат» П. Пікассо (1907), що знаменували народження кубізму. 

     Художник відмовився від світлотіні й перспективи. Він зобразив масивні, незграбні, спрощені фігури дівчат контурними, ламаними лініями, розділяючи тло на уламки різної форми. Картина здавалася настільки авангардною, що шокувала навіть самого автора. 

        Другому періоду (1909-1912) притаманна дрібна деталізація зображеного, коли звичні об’єкти аналітично руйнують, їх ніби розкладають на окремі площини, грані, кути зору (згори, знизу, збоку тощо). Усе це комбінувалося в композицію натюрморту, рідше портрета чи пейзажу, а кольорова палітра свідомо обмежувалася.

        3 1912 року почався третій період: художники захопилися зворотним процесом — синтезуванням і почали працювати в техніці колажу та аплікації. Вони конструювали зображення з найрізноманітніших еле­ментів: графічних знаків (літер, цифр, нот), малюнків-схем, кольорового паперу, обривків газет, шпалер з орнаментом, імітацій різних фактур, мотузок, шматків дерева і тканини, листів заліза, наклейок. Усе це в уяві глядача мало складатися в певний образ (зазвичай «натюрморт»). При достатньо віддаленій схожості з оригіналом сенс твору підказувала його назва.

    

     Експерименти Ж. Брака і П. Пікассо спричинили такий резонанс, що до засновників кубізму приєдналися Хуан Гріс, Фернан Леже та інші художники.

Ж. Брак.

        

Хуан Гріс.

              

Фернан Леже.

            

СЛУХАННЯ: Л.Руссоло «Пробудження міста». 

Подивіться фрагмент балету Е. Саті «Парад». Зверніть увагу на костюми за ескізами П. Пікассо. Подумайте, наскільки театральний живопис Пікассо відповідає авангардній музиці балету.

ПРАКТИЧНА: Колаж на тему музики у стилі кубізму.