«Історія реквієму та літургії. History of requiem and liturgy» 6 клас

В.А. Моцарт був придворним композитором у Відні. Він багато писав на замовлення аристократів і для власних виступів. Часто про нього пліткували. Наприклад, унікальний твір «Реквієм» оточений легендою, в якій уже неможливо відділити реальність від міфу.

W.A. Mozart was a court composer in Vienna. He wrote many to the order of the aristocrats and for his own speeches. Often they were gossiping about him. For example, the unique work Requiem is surrounded by a legend. And we can not separate reality from the myth.

Реквієм — траурна заупокійна меса в римо-католицькій церкві, а також музичний жанр, написаний у формі та на тексти заупокійної меси. У виконанні реквієму беруть участь хор, оркестр та солісти.

Requiem is the mourning funeral mass in the Roman Catholic Church, as well as the musical genre, written in the form and on the texts of the funeral mass. The choir, orchestra and soloists participate in the performance of requiem.

Оскільки традиційно в католицькій церкві богослужіння велося латинською мовою, текст «Реквієму», за винятком Kyrie eleison, також складений латиною. У православних церквах подібною за значенням є панахида, проте остання значно відрізняється від реквієму за формою. Спочатку реквієм виконувався одноголосно (в унісон), а вже з XV ст. стали з'являтися багатоголосні обробки цих мелодій. У XVII—XVIII ст. реквієм перетворився на велику циклічну форму для хору, солістів та оркестру.

Text of "Requiem", except for Kyrie eleison, compiled in Latin, because traditionally a Catholic church service conducted in Latin. In Orthodox churches there is no requiem, there is a memorial service, which is very different from the requiem in form. Initially, the requiem was performed in one voice (in unison), and from the XV century began to appear polyphonic variations of these melodies. In the XVII—XVIII centuries, requiem turned into a large cyclic form for choir, soloists and orchestra.

Замовлення написати заупокійну месу надійшло Моцарту в липні 1791 року анонімним листом. Як з'ясувалося набагато пізніше, замовником «Реквієму» був музичний аматор, граф Франц фон Вальзеґг, який частенько привласнював собі чужі музичні твори. Цей твір він замовляв для виконання на згадку про свою покійну дружину. Один із міфів розповідає про незвичайний випадок із життя Моцарта.

Mozart received an order to write an requiem in July 1791 by anonymous letter. Later it turned out that the customer of the Requiem was a music lover, Count Franz von Walzegg, who often assigned himself to someone else's musical compositions. This work he ordered to perform in memory of his deceased wife. One of myths tells about an unusual case from the life of Mozart.

Тяжким для композитора став 1791 рік. Лікарі Констанци, його дружини, радили їй поїхати до Бадена на лікування мінеральними водами. Незадовго до її від'їзду в дім постукав незнайомець, одягнений у чорне, і сказав Моцарту: «Я прийшов до Вас, пане, за дорученням одного поважного чоловіка. Він нещодавно втратив близьку людину, яка назавжди залишиться для нього святою, та просить написати на згадку про неї твір». Композитор погодився, але не зміг назвати термін його завершення, ніби щось відчуваючи. . . На це чоловік у чорному сказав: «Вкладіть у цю справу весь свій талант — ви маєте за честь працювати для великого шанувальника музики». І зник...

The year 1791 was difficult for the composer. Doctors Constance, his wife, advised her to go to Baden for treatment with mineral waters. Shortly before her departure, the stranger knocked at the house, dressed in black, and told Mozart: "I came to you, sir, on behalf of one respectable man. He recently lost his wife, who will forever remain a saint for him, and he asks to write a work for her memory." Mozart agreed, but could not determine the time of its completion. The composer seemed to feel something... The man in black said: "Show in this music all your talent, because you have the honor to work for a great music fan." And he disappeared...

Моцарт розпочав роботу над «Реквіємом», але твір давався важко — на заваді ставали хвороба та заклопотаність, тож доводилося працювати з великими перервами. Композитору здавалось, як він зізнавався, що цю заупокійну месу він пише наче для себе. Моцарт так і не встиг завершити «Реквієм»... Рукопис закінчується на восьмому такті «Lacrimoza». Цей запис був зроблений ним 4 грудня, а 5 грудня композитор помер.

Mozart began to write "Requiem", but the work was given difficult... The disease prevented him from writing, so he had to work with great breaks. The composer seemed to write this "Requiem" for himself. Mozart did not have time to complete the Requiem... The manuscript ends on the eighth stroke of "Lacrimoza". This record was made by him on December 4, and on December 5 the composer died.

Оскільки «Реквієм» був замовним, на прохання Констанци його завершили учень і друг сім'ї Франц Ксавер Зюсмайєр та знайомий композитора Йозеф Ейблер. Перше виконання твору відбулося 14 грудня 1793 року у садибі замовника, графа фон Вальзегга у передмісті Відня.

The requisition was completed by a student and friend of the family Franz Xaver Schusmayer and Josef Eibler at the request of Constance. The first performance of the work was December 14, 1793 in the palace of the customer, Count von Volzegg, not far from Vienna.

 W. A. Mozart - Requiem (fantastic performance) [Arsys Bourgogne] [HD]

 

01:00 - Introitus 05:56 - Kyrie 08:19 - Dies irae 10:17 - Tuba mirum 14:05 - Rex tremendae 16:01 - Recordare 21:20 - Confutatis 23:56 - Lacrimosa 27:48 - Domine Jesu Christe 31:10 - Hostias 34:50 - Sanctus 36:36 - Benedictus 42:12 - Agnus Dei 46:21 - Lux aeterna

 

Аналіз музичного твору.

1. Розкажіть про особливості звучання хору в реквіємі.

2. Які голоси та інструменти вам вдалося розпізнати у музичному творі?

3. Охарактеризуйте засоби виразності реквієму.

4. Яке враження справила на вас ця музика?

5. У чому, на вашу думку, полягає особливість реквієму? Чим він відрізняється від інших вокальних творів?

 

Літургія, Божественна літургія або Свята літургія — традиційна назва Служби Божої у православній та греко-католицькій церквах, а точніше — богослужіння з приношенням Святих Дарів. Свята літургія займає в згаданих церквах центральне місце. У традиційному християнстві вірять, що у Святій літургії хліб і вино, освятившись, переміняються на Тіло і Кров Христа Спасителя. У музиці літургія — це великий циклічний хоровий твір для почсргового співу соліста і хору або двох частин хору, які наче ведуть діалог. Цей принцип виконання називають антифонним співом.

Співи літургії поділяються на незмінні, які виконуються завжди, і змінні, що виконуються до певних свят. За релігійними джерелами, літургії започаткував ісус Христос на Тайній вечері | Da Vinci - The Last Supper.

«Тайна вечеря» або рідше: «Таємна вечеря» — відома фреска Леонардо да Вінчі, стінопис якої створено в період 1495–1497 років у монастирі домініканців Санта Марія делле Ґраціє в Мілані. Шедевр, який в історії живопису відкриває епоху Відродження, зображує Ісуса Христа з апостолами та скорботне з ними застілля у вечір перед самим розп'яттям.

Стан і виконання картини

У 1517 році виявили, що фреска псується: причина швидкого псування — своєрідна техніка, яка поєднує олію з темперою, та відмова робити в класичній техніці вологого тиньку (тобто фрески). У творчому доробку Леонардо немає жодної фрески за канонічною технологією, про що писав ще Бернсон (Британія). Саме тому робота над стінописом розтяглася на чотири роки, коли типову фреску тоді ж писали за три місяці теплого літа.

 

Композиція

Обмірковуючи майбутню «Тайну вечерю», Леонардо не тільки виконував начерки, але й записував свої думки про дії окремих учасників цієї сцени: «Той, що пив і поставив кубок на місце, звертає голову до того, що говорить, інший з'єднує пальці обох рук і з насупленими бровами дивиться на свого товариша, інший показує долоні рук, припіднімає плечі до вух і висловлює здивування ротом…» У записах не зазначені імена апостолів, але Леонардо, скоріш за все, ясно уявляв собі дії кожного з них і місце, яке кожен мав зайняти в загальній композиції. Імовірніше за все, за його версією апостоли розташовуються так (зліва направо): Варфоломій, Яків Менший (молодший), Андрій, Юда Іскаріотський, Петро (позаду Іуди), Іван. Від Христа вправо: Фома (ззаду), Яків (старший), Пилип, Матвій, Фаддей, Симон Зілот. Уточнюючи в малюнках пози і жести, він шукав таких форм вираження, які утягнули б всі фігури в єдиний вир пристрастей. Він хотів зберегти в образах апостолів живих людей, кожен з яких по-своєму відгукується на події, що відбуваються.

Збереглися малюнки художника до «Тайної вечері».

 

Неканонічне тлумачення стінопису

Неканонічність «Тайної вечері» була закладена самим Леонардо. Майстри задовго до Леонардо малювали цей сюжет: у камені відтворили його ще майстри готики. Особливо часто до цього сюжету зверталися художники 15 століття. До Леонардо вже була ціла низка «Тайних вечерь» (у Андреа Кастаньо, у Гірляндайо-батька). Неканонічність стінопису Леонардо помічав і Джорджо Вазарі: «Він (Леонардо) відкинув звичайні канонічні традиції — і розмістив Іуду Іскаріота серед апостолів, а не вдалині, по інший бік столу, як це робили до нього». Іуду тепер можна було впізнати за кошелем з срібняками, що той мав у руці, та острахом, що відбився на обличчі.